Герої не умруть ніколи, вони навік залишаться живі!

З плином часу ми почали забувати , яку ціну заплатив український народ за свою свободу і незалежність. На жаль, «гібридна» війна не обійшла нашу державу і тепер. Ще кілька років тому ми не знали багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Буремний лютий 2014 року назавжди розділив історію України на «до» і «після». Ми не звертали уваги на слова «Слава Україні!- Героям слава!», а сьогодні вони набули нового змісту. Тепер ми точно знаємо, кому вони адресовані, і ні в кого не має сумніву, що ці Герої - хлопці, котрі зі зброєю у руках захищають крихкий східний кордон України.
Йдуть кращі на неоголошену війну, боронять Україну справжні патріоти, вони відчувають власну відповідальність за майбутнє держави, за те, щоб підступний ворог не прийшов у наші домівки. Такі хлопці впевнені в собі, у мирному житті та безстрашні в бою за світле майбутнє своєї держави. Україна - ненька, маючи таких синів, не залишиться під ярмом і гнітом чужинців, а український народ пишається Героями.
Саме таким був Володимир Юричко, учень середньої школи №3. Батьки виховали його патріотом, дали крила для польоту у самостійне життя, благали Бога про кращу долю для свого сина… Але куля снайпера забрала Володю у момент його бойової слави.
Майбутній лікар не готувався до війни, але на нашу землю вдерся непроханий «брат» з Півночі. Не роздумуючи, він один із перших подався захищати Україну, яку любив понад усе. Батькам повідомив, що служить санітаром, а насправді був помічником кулеметника. Він прожив лише 20, але в нього сформувалася велика національна свідомість.
На жаль, смерть забирає в першу чергу найкращих, найсміливіших, найхоробріших.
А він не був. Він є і буде.
Відважний, мужній і хоробрий.
Про нього знатимуть всі люди…
Бо він був добрий, просто добрий.
Він не боявся зла чи рани,
Чи навіть пострілу і смерті…
Він був не згідний на кайдани…
Боровся за Вкраїну вперто.
Цього лиш він міг заслужити,
Бо він боровся й поборов.
Тепер він вічно буде жити
В серцях. Сьогодні, завтра й знов.
Указом Президента України «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» Володимир Юричко посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Пам'ять про Володю увіковічнена у меморіальній дошці, яку було встановлено 23.05.2015р. на фасаді середньої школи №3, яка сьогодні з гордістю носить ім’я Володимира Юричка.
3 квітня йому виповнилося б 25 років. День народження Володі - для нас іспит совісті, день, коли кожен повинен запитати у себе : «А що я зробив для свого народу?...»
Такі Герої, як Володимир Юричко, викликають в серцях звичайних українців почуття гордості, вселяють віру у перемогу над жорстоким ворогом.
Вірю, що пам'ять про Володю, який віддав найцінніше – своє життя, за спокій і свободу, ніколи не вичерпається і збережеться нинішніми і прийдешніми поколіннями.
Слава і честь, вічна пам'ять і вдячність Володі.
Смерть прийняв за рідну Україну,
Згинув від ворожої руки.
Школа пам’ятає свого сина,
Буде пам’ятати на віки!
Заступник директора з виховної роботи
середньої школи №3 ім. В. Юричка м. Самбора
Рапко Марія Ігорівна